За лаштунками сімейної медіації: процесуальні пастки та взаємодія з адвокатами й судом

Після вчорашньої супервізії та за результатами роботи й моєї участі у Міжвідомчій Координаційній Раді при Міністерстві Юстиції України, ми з Hanna Bobnieva написали статтю про нашу практику та проблеми розвитку інституту сімейної медіації в нашій країні.

Повний текст статті можна прочитати за посиланням нижче.

За лаштунками сімейної медіації або про співпрацю з адвокатами та належну підтримку судової влади

Білик Тетяна, Ганна Бобнєва

Чи є точки дотику в роботі медіатора, адвоката та судді? В кожного свої задачі і кожний фахівець завжди намагається в найкращий спосіб виконати свою роботу. Найкращий адвокат - це той, хто максимально відстоює та захищає права та законні інтереси свого клієнта. А медіатор знаходиться посередині між конфліктуючими сторонами і з цієї врівноваженої позиції допомагає їм направляти й поєднувати їх енергію у розробці взаємоприйнятних рішень, замість того, щоб витрачати її на боротьбу у змагальному судовому процесі.

Дуже часто, порівнюючи медіацію та судовий процес, медіацію зображують «хорошою», а судовий процес «поганим», але такі прості порівняння дають неправильне уявлення про обидві системи. Медіація не завжди доцільна, і там, де її застосовують, вона не завжди закінчується угодою, тому що деякі питання потребують ухвали суду.

– Доброго дня, я адвокат пана N. Чи можу я отримати довідку про звернення мого клієнта до вас як до медіатора?

– Ні, бо це конфіденційна інформація.

– Тоді я надішлю вам адвокатський запит, який зобов’язує вас надати відповідь.

(з останньої супервізії в сімейній медіації)

Перше питання, яке постає перед медіатором: «Навіщо адвокату ця довідка?», але відповідь лежить на поверхні. Завдання адвоката - зібрати якомога більше фактів та доказів, які б підсилювали позицію клієнта під час розгляду справи.

У сімейних спорах, які стосуються інтересів дитини (здебільшого це позови про встановлення місця проживання дитини та визначення графіку спілкування одного з батьків з дитиною, який проживає окремо), ситуація є особливо чутливою. Суд, орган опіки та піклування або соціальні служби оцінюють не лише юридичні аргументи сторін, а й їхню поведінку, готовність до співпраці та здатність діяти в інтересах дитини. За цих умов сама наявність довідки про звернення до медіатора може створювати певне враження про сторону спору, навіть якщо фактичних підстав для таких висновків немає, бо сторони у процес медіації не увійшли.

В цьому контексті інститут медіації ризикує перетворитися з інструменту конструктивного діалогу на інструмент процесуальної стратегії. Замість створення простору для переговорів вона починає використовуватися для формування доказової бази та демонстрації власної «добросовісності». При цьому основна мета медіації, як інструменту добровільного позасудового способу врегулювання спору, відходить на другий план.

Продовження за посиланням: https://drive.google.com/file/d/1Hgpf3zH_9YGALxbzHl_ZxiI0lADoMOlW/view